Слово на підтримку адвокатури

бакаяноваСьогодні увага тих, кого об’єднує юридична професія,  прикута до Проекту Закону «Про внесення змін до Конституції України (щодо скасування адвокатської монополії)» №1013 від 29.08.2019 р., яким скасовується професійне представництво у судах адвокатурою та який вже завтра, 03.09.2019 р., буде доповідатися у Верховній Раді України.

Міжнародні стандарти, які слугують надійним орієнтиром для формування законодавства у національних правових системах, встановлюють, що при внесенні змін до законодавства про адвокатуру та адвокатську діяльність мають бути проведені консультації з професійною організацією адвокатури (Основні принципи про роль адвокатів, прийняті 8 конгресом ООН 14 грудня 1990 року, Рекомендація №21 «Про свободу адвокатської професії» Комітету міністрів Ради Європи від 25 жовтня 2000 р.). Щодо України, з приводу питання скасування адвокатської монополії необхідно, щоби була почута точка зору Національної асоціації адвокатів України. Звернення Ради адвокатів Одеської області, яка є регіональним органом НААУ, також є своєчасним і надзвичайно важливим.

Важко залишатися байдужим до такого значущого для адвокатури та всього українського суспільства законотворчого процесу.

У багатьох європейських країнах успішно діє виключне право адвокатів на представництво в судах та захист від обвинувачення (Франції, Люксембурзі, Іспанії, Португалії, Норвегії, Греції). Інший шлях розвитку правозахисної сфери, де адвокати діють поряд з особами, які мають вищу юридичну освіту, а також тими, хто не має юридичної освіти взагалі, також існує, проте досвід вивчення такого шляху вказує на проблеми, до яких він призводить.

Так, загальновизнаним є той факт, що судова система Фінляндії зазнала значних збитків від непрофесійного представництва, у зв’язку з чим з 2002 року було підвищено вимоги до представництва у судах та закріплено необхідність наявності у представників у судових процесах вищої юридичної освіти.

У Великобританії також є досвід діяльності альтернативних бізнес-структур поряд з адвокатськими фірмами та компаніями, які об’єднують як адвокатів, так і осіб, котрі не є юристами. Зазначені реформи були спрямовані на забезпечення доступу до правосуддя все більшої кількості малозабезпечених громадян, проте з 2011 року, коли було запроваджено альтернативні форми юридичної практики, ціни на юридичні послуги не тільки не зменшились, а, навпаки, підвищились, що пояснюється високою конкуренцією на юридичному ринку.

Законопроект №1013 передбачає скасування у тексті Конституції України виключного права адвокатів на представництво в усіх видах судочинства. Оскільки законопроект не містить супроводжувальних змін до актів законодавства України, закономірно, що така різка відмова від професійного представництва у судах викликає занепокоєння правників – насамперед, суддів, адвокатів, прокурорів. Юридична спільнота прагне зрозуміти волю законодавця – чи йдеться про скасування монополії виключно у тексті Конституції України зі збереженням функцій адвокатів у судочинстві, чи навпаки професійне представництво адвокатурою більш не потрібно державі, і тоді – що їй потрібно?

Захист прав і свобод людини і громадянина є функцією сучасних держав, яка проголошується в конституціях різних країн. Серед основних напрямів діяльності держави є й правозахисний напрямок, який полягає в тому, що держава за допомогою правових засобів забезпечує діяльність механізму реалізації прав і свобод громадян. При всій значущості діяльності юрисконсультів та правозахисних організацій саме адвокатура є базисом сфери надання професійної правничої допомоги,  інститутом захисту прав і свобод людини, надання безоплатної правової допомоги малозабезпеченим категоріям громадян.

Адвокатура є основним, невід’ємним елементом системи правосуддя: без адвокатури реалізація права на справедливий суд є неможливою. Наявність спеціального суб’єкта здійснення захисту – адвоката, який володіє специфічним статусом і щодо якого передбачені особливі гарантії, а також зміст видів адвокатської діяльності обумовлюють роль адвокатури у суспільному житті на всіх історичних етапах його розвитку.

Проводячи історичні паралелі, а, як писав М. Карамзін, ніщо не є новим під Місяцем, слід згадати, що після Судової реформи 1864 року, яка справедливо вважається однією з найпрогресивніших, у 1874 році владою було запроваджено інститут приватних повірених, на яких не розповсюджувалися вимоги, встановлені до присяжних повірених. Цей період увійшов в історію, як регресивний, під назвою «контрреформ». Оскільки Україна обирає шлях інтенсивного розвитку та європейський вектор розбудови правової держави, ні в якому разі ми не повинні відмовлятися від високих стандартів судочинства, які передбачають участь у судових процесах висококваліфікованих, професійних представників.

Сучасний світ опирається на соціальні інститути, які виконують певні функції. Суспільство пройшло складний шлях їхнього формування. У правозахисній діяльності відбувся перехід від розрізнено діючих осіб до організації тих, хто на постійній основі діють як представники та захисники у судах, в незалежний професійний інститут адвокатури. Випадковий підхід до захисту прав і свобод людини на сучасному етапі розвитку держави є неприйнятним.

Скасування виключного права на представництво адвокатами осіб у судах призведе до діяльності в одному судовому процесі представників з різним правовим статусом (юристів, не юристів та адвокатів), з різною фаховою підготовкою, різним обсягом відповідальності. Встановлення єдиних стандартів до діяльності захисників і представників є логічним етапом еволюції правової системи, а повернення до нерегульованого представництва стане кроком назад, що відобразиться на якості судового процесу, часі розгляду справ, стані правосуддя тощо.

З 30 вересня 2016 року, коли набрали чинності зміни до Конституції України, якими було запроваджено виключне право адвокатів на представництво осіб у судах, можна простежити наступні переваги над ситуацією, коли у судах діяли представники-юристи та не юристи:

1) надання професійної правничої допомоги є конституційно визначеною функцією адвокатури, реалізація якої здійснюється відповідно до міжнародних стандартів здійснення адвокатської діяльності та національного законодавства про адвокатуру та адвокатську діяльність та вимагає від адвокатів високого кваліфікаційного рівня;

2) належне представництво фізичних та юридичних осіб забезпечується незалежністю адвокатури та свободою адвоката при здійсненні адвокатської діяльності, які гарантуються у  кожній правовій державі;

3) адвокати здійснюють адвокатську діяльність на підставі встановлених правил і стандартів, серед яких обов’язок збереження адвокатської таємниці, підвищення кваліфікації, недопустимості конфлікту інтересів тощо;

4) законом встановлено особливий порядок кримінального провадження щодо адвокатів та особливий порядок притягнення адвокатів до дисциплінарної відповідальності, а також інші гарантії, які забезпечують відповідальне ставлення адвоката до виконання доручення;

5) відповідно до законодавства України саме на адвокатів покладається надання безоплатної правової допомоги  у судах у всіх видах судочинства (вторинна безоплатна правова допомога), що відповідає й виключному праву адвокатів на представництво осіб у судах.

Широко обговорюється, що внесення законопроекту №1013 обумовлено положеннями про представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами – відповідно до частини другої пп. 11 п.16-1 «Перехідних положень» Конституції України воно передбачається з 01 січня 2020 року.

Ще на початку XX століття видатний процесуаліст Є. В. Васьковський аналізував потребу у представництві інтересів особи у суді через два аспекти – через необхідність для неї так званого правозаступництва (правничої допомоги від особи, яка знає закони та має досвід у веденні справ у суді) і через необхідність забезпечити вчинення процесуальних дій у суді у випадку, коли особа з тих чи інших підстав не може з’явитися до суду. Перша з потреб нейтралізує ті небезпеки, які викликані незнанням особою законів, інша – викликана існуванням тих незручностей, які полягають у зв’язку з необхідністю явки до суду.

Саме розвиток ідеї правозаступництва та його відмежування від представництва призвів до закріплення виключного права адвокатів на здійснення представництва особи у суді. Адвокатура як професійна інституція якнайкраще відповідає потребам  суспільства з забезпечення права на правову допомогу відповідно до міжнародних стандартів. Проте удосконалення сфери надання правової допомоги не має призвести до звуження інституту представництва як такого та особистої участі юридичних осіб у судових справах.

Реформами процесуального законодавства у 2017 році скасовано право юридичних осіб на особисте представництво в судах їх штатними юрисконсультами. Втім світовий досвід представництва у судах свідчить про те, що юрисконсультів, які входять до штату юридичної особи, віднесено до переліку осіб, які реалізують представництво юридичної особи, так само як керівника або члена виконавчого органу юридичної особи.

Зокрема, відповідно до положення ч.2 ст.78 Цивільного процесуального кодексу Німеччини, представництво юридичних осіб публічного права, органів влади може здійснюватися представниками даних органів і установ, які мають право займати посаду судді (таке формулювання ґрунтується на тому, що за законодавством Німеччини кваліфікаційні вимоги до кандидатів на посаду судді та адвокатів є однаковими: обом претендентам необхідно здати два державних іспити, пройти тривале стажування в судових органах, адвокатурі, нотаріаті і прокуратурі, після чого  претендент набуває звання асесора).

За законодавством Сінгапура ніхто, крім адвокатів, не може займатися юридичною практикою, вести справи в судах і арбітражі. Однак крім адвокатів юристи, що працюють на штатних посадах в органах держави, на підприємствах і в організаціях, можуть здійснювати представництво у суді, коли юридична особа, в якій вони працюють, є особою, яка приймає участь у справі.

Навіть у Франції, в якій за загальним правилом адвокатська монополія вважається непорушною, ст.828 Цивільного процесуального кодексу  встановлює, що в місцевому суді та суді малої інстанції представниками можуть бути працівники, що входять в штат підприємства, а держава, департаменти, комуни і громадські установи можуть  мати в якості свого представника державного службовця або співробітника своєї адміністрації.

Таким чином, нагальною потребою забезпечення оптимального балансу між забезпеченням свободи вибору юридичною особою способів захисту її прав у судовій процедурі (особисто або з залученням адвокатів), є внесення зміни до процесуальних кодексів у частині самопредставництва юридичної особи, з метою наділення юрисконсультів підприємств, органів державної влади та органів місцевого самоврядування правом представляти відповідні органи та підприємства, штатними працівниками або службовцями яких вони є. При цьому такі зміни не повертають нас до безвідповідальної діяльності будь-яких представників, як з юридичною освітою, так і без неї, адже адвокат має залишатися виключним, єдиним, «зовнішнім» представником, який надає професійну правничу допомогу.

Виходячи зі значення адвокатури як правозахисного інституту, пропонуємо термінове обґоворення шляхів розвитку законодавства з залученням Національної асоціації адвокатів України та збереження у законодавстві  виключного права адвокатів на представництво осіб у судах.

Н. М. Бакаянова,

завідувач кафедри організації судових,

правоохоронних органів та адвокатури

Національного університету

«Одеська юридична академія».